Наше селище

Любимівка — селище міського типу, центр Любимівської селищної ради

Населені пункти Любимівка, Завітне розташовані на території Любимівської селищної ради, яка утворена в 1920 р., з 16.08.2007 року сільська   рада перетворена в   селищну раду.

Розташована на лівому березі Каховського водоймища, на сході за 7 км від районного центру(Каховська районна рада) і за 12 км від залізничної станції Каховка.

Історична довідка

Територія Любимівської громади має багату старовинну історію. Під час археологічних розкопок тут були знайдені залишки поселення мисливців пізнього палеоліту, кам’яна купольна споруда в одному із 60 розкопаних курганів періоду бронзи та виявлене Любимівське городище скіфо-сарматського періоду (ІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.). Встановлено мешкання на території городища слов’янського населення у 8-10 ст., а також золотоординців у 14 – 15 століттях. У скіфських похованнях IV ст. до н. е. знайдені золоті скіфські ювелірні прикраси, срібний римський динарій імператора Траяна, бронзова печатка запорізьких казаків та різні старожитності побуту.

Любимівка заснована 7 вересня 1804 року переселенцями із сіл Коплинки і Гольми Полтавської губернії. В їх числі: Артехи, Тоткали, Дідики, Малишенки. Пізніше поселення заселялось кріпаками з Чернігівщини з Остерського району (Скрипки, Шатні, Могили, Корсуни) та кріпаками з Орловської і Воронезької губерній (Циганови, Семенови, Пруднікови). Зі спогадів старожилів перша назва поселення була Сомове за наявністю великої кількості сомів у місцевій річці Конці. Друга назва пішла від прізвища першого поселенця, заможнього козака Власа Любимова, який оселився тут у 1809 році.

В історії краю багато згадувань про зимівники запорізьких козаків на території громади протягом XVI – XIX віків. Окремо згадують зимівлю козаків Задунайської Січі у 1830 році до початку створення Азовського козачого війська. Із розповіді старожила Пруднікова Григорія Самойловича (1868 – 1958): «Їх, кріпаків, обміняв воронізький поміщик на хортів, якими славився багатий на отари овець Любимов, власник села у другій половині ХІХ сторіччя». Подвійна назва села зустрічається у російського географа та природознавця Семенова – Тян – Шанського: «на території Херсонського повіту людне село Любимівка (Сомове), що має понад 3 100 жителів». Відповідно у «Межевих книгах»… бывшей наземной пустопарной земли, принадлежащей селу Любимовка – Сомово». На старому селищному кладовищі є поховання датуєме 1826 роком.

Поблизу Любимівки виявлені поселення епохи пізнього палеоліту (більш 10 тис. років тому), епох неоліту й міді (VI-IV і III тисячоліття до н. е.), досліджене більш 60 курганів з похованнями епохи бронзи (II тисячоліття до н.е.), скіфського й сарматського періодів і кочівників XI-XIII ст. При розкопках декількох скіфських поховань (IV в. до н. е.) були знайдені золоті ювелірні прикраси. При дослідженні відомого скіфсько-сарматського Любимівского городища (III ст. до н.е.- III ст. н.е.) виявлені залишки кам’яних фортифікаційних споруджень. Розкопане також поховання давньоруського воїна X-XI століть.

На території Любимівки перебувала центральна садиба колгоспу ім. Крупскої, за яким закріплювались 8632 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 8437 га орної землі, з них 5202 га — зрошувані, 85 га займали баштанні культури, 195 га — пасовища. Господарство спеціалізувалося на вирощуванні ялівок для колгоспів і радгоспів району. У колгоспі вирощували зернові, технічні й кормові культури, виробляли м’ясо й молоко.

Роки війни

На фронтах Великої Вітчизняної війни захищали Вітчизну 565 місцевих жителів, 280 з них нагороджені орденами й медалями Союзу РСР, 285 загинули смертю хоробрих на полях боїв. Уродженцю Любимівки Зюзю І.І. за успішне форсування Сиваша посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. На будинку, у якому він жив, установлена меморіальна дошка, його іменем названо одна з вулиць селища.

Бурхливою, жахливою та різнобарвною склалася історія громадянської війни на території Любимівки. З кінця березня 1918 року село окуповане німецькими військами. Разом з німцями прийшла частина офіцерів білої гвардії, сформованої генералом Щербачовим Д.Г. в Яссах. У перший день окупантами заради залякування жителів було розстріляно 13 чоловік. В листопаді 1918 року німці залишили Любимівку. Створюється партизанський загін (ініціатори: Добрянський Антон Миколайович, його дружина Марфа Герасимівна, Корсун Никифор Канівець Герасим, Олексієнко Семен Наумович та інші). Короткочасно в селі з’являються петлюрівські гайдамаки.

14 грудня 1918 року Любимівка окупована греками та французами, які представляли війська Антанти. В середині лютого 1919 року Червона Армія розпочала наступ на райони зайняті інтервентами і в березні в селі встановлюється влада більшовиків. У травні з боку Каїр прийшли частини отамана М.О. Григор’єва, бувшого штабс-капітана, який очолив командування шостою українською радянською дивізією і підняв повстання проти Радянської влади. Між селами Велика Каховка та Любимівка і на околицях Любимівки зав’язалися запеклі бої, в яких загони Червоної Армії розгромили війська контрреволюціонера Григор’єва.

565 жителів Любимівки в лавах Червоної Армії і Флоту пішли на війну, 280 з них були нагороджені орденами і медалями, 285 селян віддали життя у боях за Вітчизну.

Наші герої

Особливою гордістю Любимівської громади є подвиг її славетного сина Зюзя Івана Івановича. Зюзь І.І., який народився в Любимівці у 1923 році, був кулеметником 665 стрілецького полку 216 стрілецької дивізії 51-ї армії 4-го Українського фронту. 22 березня 1944 року в складі ударної групи виконував бойове завдання у розташуванні ворога. Група була викрита противником і обстріляна. Поранений Іван зайняв оборону і кулеметним вогнем заслонив відхід товаришів. Коли закінчились набої він підпустив упритул до себе гитлеровців і підірвав останню протитанкову гранату. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 року Зюзю Івану Івановичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, посмертно.

Зюзь І.І. був нагороджений медаллю «Золота зірка» Героя Радянського Союзу, орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни І ступеня та іншими бойовими медалями. Він захоронений в братській могилі села Червоноармійське (бувше село Бик-Кияк) Червоноперекопського району АР Крим. На Сапун – горі у Севастополі йому встановлений пам’ятник, а в селі Любимівка вулиця, де проживав герой, носить його ім’я.

Видатні жителі Любимівки

Багато жителів Любимівки довгорічною сумлінною працею прославили громаду. Серед них нагороджені: двома орденами Леніна та орденом Жовтневої Революції – комбайнер Ващенко Василь Семенович; орденом Леніна і орденом Трудового Червоного Прапору – комбайнер Тищенко Іван Федорович; орденом Леніна – головний агроном колгоспу ім. Крупської, депутат районної ради Богданов Степан Іванович та інвалід Великої Вітчизняної війни, бувший механік – водій танка «Т-34», тракторист – комбайнер, депутат районної ради Польщан Павло Платонович; орденом Жовтневої Революції – тракторист, депутат районної ради Гринько Іван Павлович. Ордена Трудового Червоного Прапору були удостоєні: вчителька початкової школи Г.Л. Огняна, бригадири П.Ю. Кушнаренко, С.С. Майстеренко та Т.Т. Польщан, доярки Г.Л. Денисова, Є.Д. Плескач і М.І. Куличенко, завідувач вівцефермою О.П. Гринько, тракторист – комбайнер І.П. Мотрюк, трактористи В.І. Гураль, А.Ф. Шакало та І.В. Пинчук. Орденом Знак Пошани відмітив уряд Радянської України: агронома П.М. Москаленка, тракториста І.В. Сакуна та різноробочих К.Г. Жданову, М.М. Камінецького і К.Н. Михайленко.

У 1973 році три працівника колгоспу імені Крупської були нагородженні медаллю «За трудову доблесть», а шестеро медаллю «За трудову відзнаку».

Поважаним представником вищого органа законодавчої влади Союза Радянських Соціалістичних Республік у 70-ті роки минулого сторіччя була наша знатна односельчанка, завідуюча молочно-товарною фермою колгоспу імені Крупської Мотуз Галина Федосіївна. П’ять років поспіль вона сумлінно виконувала обов’язки народного депутата Верховної Ради СРСР, відповідально вирішуя накази жителів Любимівської громади і всього виборчого округу. А 26 березня 1989 року по Каховському територіальному виборчому округу № 529 також народним депутатом СРСР була обрана доярка колгоспу імені Крупської Віра Федорівна Захарченко, яка встановила особистий рекорд по надоях молока від корови за рік – 5 038 кг. Цей рекорд перевищили лише дві доярки колгоспу імені Крупської: Гураль Катерина Артемівна, яка надоїла 5 757 кг молока від корови та Халепо Лідія Олександрівна – 6 155 кг.